?

Log in

No account? Create an account
Так вийшло, що я давно не писала сюди. Часу бракує на все, часу бракує навіть на сон.
Мій роман переміг у конкурсі; нагородження відбулося ще в травні, але мені досі складно повірити.
Але це станеться.
Це станеться.
Зовсім скоро роман вийде друком.
І ще дещо вийде... в мене буде врожайна осінь цьогоріч.
Я спілкуюся знову з Є.О. Так, тьотя Юля-Вітер-В-Голові, якщо ти це прочитаєш - а ти це неодмінно прочитаєш, бо продовжуєш сталкерити за кожним моїм кроком - можеш іти й гепнутися довбешкою об стіну, бо що б ти, курво коцана, не робила разом зі своїм недоумкуватим приятелем-недомірком Ігоряшею З Непристойним Прізвищем - я живу. Я пишу. Я перемагаю.І я спілкуюся з Є.О. І даю їй читати свої нові штуки. І вам цього не змінити, прицюцькуваті.
Отакі от справи.

А ще буває так.

А ще буває так.
Сидиш ти собі в парку на ослоні, працюєш зі смартфоном, робиш нотатки для нової п"єси. І тут поруч на лавку сідає мамзель років 25 з візочком і пуголовком років 1,5-2. І перше, що цей пуголовок робить - тягнеться до твого смартфона.
Авжеж, ти дуже ввічливо кажеш, що "не можна".
Але пуголовок настійливий. Пуголовок чіпляється липкими від щойно знямканої печенюшки пальчиськами за твій гаджет і починає тягти його до себе.
Відводиш пальчиська. І дуже ввічливо просиш матусю, яка розчулено споглядає за тим, як її нащадок анексує чужу власність, прибрати дитину.
І матуся така тобі у відповідь: "Дайтє тєлєфон, она посмотрєть хочєт. Ето же рєбьонок. Дайтє, вам что, жалко что лі?"
І вже сама тягне грабки до твого телефона.
І ви потім дивуєтеся, звідки беруться чайлдфрі?...

Лінгвістично-світоглядне

 Якби зараз мене попросили розтлумачити фразеологізм "Позичити в Сірка очі", я знаю, який приклад я б навела.
За приклад мені правили б росіяни, що нині приїжджають в Україну.
Ні, я не про іхтамнєтов і не про йобнутих комуняк. І навіть не про бойових бурятов.
Я про геть інших росіян.
Наприклад про немолодих молодих матусь із немовлятами, які їдуть "поновити ресурс" до Одеси чи Львова. Тих самих, що потім захоплено верещать в соцмережах про "ах-ах, мой горад у моря!!!111", "ах-ах, мой любімий Львов!!!111".
В світі цих самичок відсутня війна, яку їхня країна веде проти моєї. Їхній світ, світ цих новітніх дойче фрау, взагалі дуже затишний, зручний і комфортний. Рожеві поні, слінги, пєрвиє зубчікі у нових підданців хуйлоімперії, рецептики-флешмобики-базікання про яжемать. Крутецький в них світ. Стерильний.
І вони, ці гламурні пусечки-яжемамці, не бачать нічого поганого в тому, аби приїжджати зі своїми пуголовками "відновлювати ресурс" у знекровлену за їхньої безпосередньої участі, за їхнього мовчазного сприяння країну.
Бридота.
Але Бог усе бачить.

DW 10х07

І от поясніть мені, поясніть мені будь ласка, чому Мофатівського "Доктора" можна дивитися виключно тоді, коли він грає на полі РТД?
Так, вторинне. Так, усі ті ж самі ідеї, мотиви, меседжі. Але ж.
Але ж.
У наступній серії, я так розумію, на нас чекає "Рік-якого-не-було", ver.2.0.
Біллочці, судячи з трейлеру, аж кучері привели до ладу, аби більше скидалася на Марту.
У РТД Тенні був Space Jesus, у Моффата Твелф буде Space anti-Christ.
У РТД Тенні рятував Землю від схибленого Майстра, в Моффата Міссі з Кларою рятуватимуть Землю від схибленого Доктора.
У РТД була євангельска антиутопія, у Моффата буде... не знаю, що.

Фінал вчорашньої серії, до речі, вперше аж з фіналу п"ятого сезону з "I remember you!!!", був моїм. Неймовірно моїм. Саме так я відчуваю "Доктора", саме так я відчуваю Доктора.
ДІйсно, хіба ж Третя світова - це привід для того, аби продати власну душу?
От загроза життю Доктора - так. А Третя світова - фігня.
Як ж кльова Білл. Яка ж вона... яка вона РТДшна.

Tags:

Ну, власне...

...не те щоб я сумнівалася в якості цього конкретно тексту - але приємно.
Приємно, чорт забирай, коли тебе хвалить людина, чия точка зору для тебе важить.
Приємно навіть після всіх цих років.
Отже, штука вийшла гожа.
"Я завжди знала, що ти неймовірно талановита і всього досягнеш, мала".
Кумедно... оцю малу у свої нинішні майже 35 я сприймаю так само органічно, як сприймала у сімнадцять.
Сімнадцять... Господи Боже милий, половина життя.
Коли буде книга - подарую їй.


DW 10x01

Мені складно писати про теперішнього Доктора. Мені взагалі складно було писати про Доктора-від-Моффата, бо починаючи з шостого (другого Моффатівського) сезону в мене з ним повна ідіосінкразія. Але наразі ситуацію погіршує ще й те, що мені страшенно, просто страшенно подобається Дванадцятий-Капальді - зовні, я маю на увазі. Його очі, його руки, його міміка й жестикуляція, його голос. А оскільки на данному етапі життя мені конче треба бодай щось позитивне, то я підсвідомо заплющую очі на всі Моффатівські фірмові "вибрики", щосили чіпляючись за такогопрекрасногоТвелфа.
Твелф-таки дійсно прекрасний, і в Капальді з камерою, повторюся вже вкотре, роман із NC стількинеживуть (особливо тепер, коли йому, схоже, підлікували очі, і вони не здаються більше запаленими, як у попередньому сезоні) , але ж...
Але ж.
Насправді, мені страшенно цікаво, які враження "Пілот" викликав у РТД.
Бо, дарма що в мене доволі жвава уява, я не в змозі прикинути, як людині-творцю дивитися на те, як інша людина, що претендує на звання творця, без жодних докорів сумління експлуатує його стилістику, образи, меседжі.
Бо "Пілот", за декількома виключеннями, - це повне й беззаперечне мавпування.
Це Моффат, який спробував працювати "під Девіса". Спробував, вангую, після того, як із тріском гепнулися донизу рейтинги, бо ж, як у нас кажуть, "дохазяйнувався газда до самого краю". То ж, судячи з того, що ми побачили на екрані, Моффат старанно, з нотатником і ручкою, передивився декілька епізодів від РТД, занотував все, що йому здалося "фірмовими фішками" попередника - і тепер усі ці фішки напхав до власної "творчості".
В результаті ми маємо не гламурну пусю-кісограму і не "скромну" вчительку в лахах з дороговезного бутіка, а дівчинку з working class. Яка навіть не вчиться в універі, а подає картоплю (привіт, Розо зі School Reunion), до того ж чорношкіра (привіт, Марто Джонс), та ще й язиката й не надто ідеальної зовнішності (привіт, Донно). А, і ще квір (Джеку, ти такий не один).
В результаті в нас підкреслена буденна звичайність університетського життя й Докторові лекції (щоправда, невідомо про що), монтажно запаралелені з тією самою картоплею - замість багатозначних екскурсів в минуле героїні.
В результаті в нас майже повна відсутність жартів нижче поясу - і мінімальна, як для Моффата, кількість прописних істин, щ промовлені "словами через рота".
В результаті у нас монстр, що підозріло нагадує одразу декілька РТДшних монстрів... і розв"язання проблеми також типово РТДшне.
Але.
Але.
Але.
Не працює.
Не працює воно.
Кожна деталь окремо у Девіса працювала - а у Моффата, який зліпив їх усіх до купи, вийшов Франкенштейн.
"Води Марса" я досі боюся передивлятися. І "Північ" так само. Дві найпотужніші Девісівські серії. І, авжеж, так важко було втриматися - і не поцупити ідеї з обох, і не скористатися і водою, і віддзеркаленням фраз. В результаті маємо не психологічну драму, а якийсь японський горрор. Ще й грим відповідний.
Білл звичайна, така звичайна? Working class? Ні, правда? А що це за розмова тоді була між Доктором і Нардолом про неї і про те, що Доктор має "not to be involved"? Що це за багатозначні натяки на Сьюзен? І вона сирітка. Авжеж, сирітка. Із сиріток так зручно робити Неможливих Дівчат і складні феномени часопростору.
Калюжа? Корабель? Корабель хоче полетіти? Окей. Чий корабель? Чому він там опинився? Чому ця Хізер так не вподобала університет, що хоче звідти забратися світ поза очі? Хоч півслова про це можна було сказати?
Отже, наш невтішний підсумок.
Деталі правильні, точнісінько за чужими лекалами - але, докупи складені, не працюють.
Не вийшла кам"яна квітка.
І навряд чи вийде.
Бо так завжди буває, коли намагаєшся працювати "під когось".

Господи, як шкода, що Капальді піде з цим ремісником-різником від творчості.
Як я хотіла глянути на нього з нормальним шоуранером.

Tags:

Творчість, тим паче поетична - справа інтимна.
І, як кожна інтимна справа, вона не терпить публічності. Усіх цих перформансів, танців з бубнами, усього цього багато галасу даремно.
Поезія - завжди тільки для двох. Для автора і для читача. Це їхня розмова очі-в-очі. І тому абсолютно недоречне втручання в цю розмову масовки - музикантів, художників, акторів.
Поезія - сама-по-собі і сама-в-собі. І усі ці модні нині "буктрейлери", асоціативні відео на задньому плані, музиканти, які меланхолійно бренькають на гітарах, поки автор читає в мікрофон власні твори - це милиці. Милиці й сухозлітка, якою автор недолуго намагається закамуфлювати недоліки своїх текстів, довести, що в них дійсно прихований сенс. якого там ніц немає.
Поезія - це не розумування. Не демонстрація своєї колосальної начитаності. Не нахаращені абияк розумні слова, що сподобалися власним "солідним" звучанням. Поезія - це авторська сповідь. А сповідь не буває ідеально-прорахованою й бездоганно зачесаною, Фрази для сповіді не добирають в словнику іншомовних слів. І в енциклопедичному словнику - також не добирають.
А отже те, що плодять сьогодні в промислових масштабах рускоязичниє поетеси міста М. - це НЕ поезія.
Це НЕ творчість.
Це комерційний проект, спроба продемонструвати власну крутість, відмивання батьківського бабла, тусняк для таких самих мажорчиків з претензією - але НЕ творчість.

щодо

Отже, підсумуємо. Якась мінорна релігійна громада має право поводитися на території України як їй заманеться, будувати що хоче на українській землі, не маючи на це жодного дозволу, знущатися з українських святих місць, кулуарними договірняками, в обхід всезагального громадського обговорення, проводити рішення про перейменування вулиць українських міст на честь своїх керманичів-очільників тоталітарних сект, домагатися того, аби їхні свята в Україні визнали державними, принижувати честь і гідність верних усіх інших конфесій...
... а всі, хто проти цього повстане - поліцаї і анти... самі знаєте, анти-хто.
Яка бридота.

До речі, різдвяний Дідух на центральній вулиці міста так і не з"явився. Це ж не оте от одоробно, яке таваріщ мер особисто встановлював з файною кумпанією...

Елементарно, Холмс

Стрічка на фейсбуці третій день дивується й обурюється через демарш Карлсона Ліванова. Мовляв, який жах, такий талант, скурвився, як можна...
А я - я не здивована. Зовсім.
Чому тут дивуватися?
Далебі, можна подумати, що йдеться по якийсь взірець усіх моральних чеснот, який раптом утнув бозна що.
Чи ви забули, що Ліванов - алкоголік зі стажем?
Чи ви забули, що він - батько вбивці?
Чи ви забули, що ця людина створила й всіляко підтримує культ себе-коханого, зухвало брешучи, що його "даже в Брітанії призналі лучшим Шерлоком Холмсом і далі ордєн"?
А між тим той самий "орден", яким так полюбляють вимахуватися прибецані лівановофіли і їхній кумір, Ліванов отримав всього лишень за "внесок у розвиток мистецтва". В чому можна без проблем переконатися, вивчивши офіційне формулювання причина нагородження на британському урядовому сайті.
Але ні. Це падло вже багато років бреше, що його "сама каралєва прізнала". І принагідно поливає брудом усіх інших акторів, що зіграли Холмса. Діставалося від тієї чорноротої потолочі і Дауні, і Камбербетчу, і Джеремі Бретту, якого вже й середи живих немає. І от за це останнє особливо кортить дати цьому вилупку про його проспиртованій пиці.
Наші підсумки.
Не може скурвитися той, хто завжди був курвою.
Тож - все логічно.

Яка в нас унікальна країна!

По-справжньому унікальна.
Без жартів.
У ній спокійно собі готує до друку книгу рускоязичних віршів істотка, яка "Украина" римує з "руина".
І ці вірші видадуть, не перейматеся. Розпіарене харківське видавництво. Правда, до того їх надрукує російська преса - зі зворушливою передмовою про те, як важко нині в бандерівській Україні утєсняємим по национальному прізнаку рускоязичним поетам.

Допоки оцих от прітєсняємих не почнуть по-справжньому привчати до того, що вони - меншина, майбутнього в цієї країни і її літератури не буде.

Profile

by art deviations
martharee
Таїрні

Latest Month

липень 2017
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com