by art deviations

І про місцеві новини...

Все просто насправді.
Там, нагорі, є Той, Хто все бачить.
Хто тоді, в 2016, був Свідком того, як ця чорнорота потороча разом зі своєю новонадбаною підстаркуватою подружкою-графоманкою, оббріхувала мене, називали моїх сусідок, мізинця яких цей потворний коротун, це одоробло, цей підаркуватий ферт був не вартий, "стукнутыми старухами", брехало,що лист був несправжній, і петиція несправжня і ващє газенвагени вже напоготові.
Той, Хто чув, що воно верзло.
Хто бачив, як воно, порушивши закон, корчило з себе ображеного, брехало, плело інтриги, роздавало мої приватні дані всім релігійним фанатикам міста.
Як воно з півслова слало всіх незгодних на йух, матюкалося, кляло, знущалося з християнської релігії, з церкви, з Великодня й Різдва.
Той, Хто знає про його попередні оборудки - фінансові, в тому числі.
Той, в Кого нарешті урвався терпець.

Гори ти в пеклі, покидьок.
Катюзі по заслузі.
Здох - і пох.
by art deviations

Какая прєлєсть

Спочатку чувачок хвалиться тим, що купує чай за 200 грн (100 г) і називає "ніщєбродамі" тих, хто, на відміну від нього, не вештається по ресторанах - а потім його дружинонька вимагає в департаменту соцзахисту грошву на його лікування.
Мімімі.
Зараз заплачу від співчуття.
me

Нова рецензія на мій роман "Факультет"

Про місцеві новини

Оце читаю нині зворушливі заклики про допомогу "добрій, чесній і порядній людині", які розмістили всі місцеві ЗМІ з легкої руки чи то подружки, чи то коханки курдупеля з непристойним прізвищем.
Бгг.
Хай святим духом шнеєрсона лікується, чо. І табличку з назвою перейменованої корупційним шляхом вулиці до дупи замість компресу прикладає.
Ні, я не зловтішаюся.
Я просто не люблю закомлексованих підстаркуватих покидьків-брехунів. Чорнороту наволоч, яка бреше, плете інтриги, матюкається, принижує всіх, хто з нею не згоден, знущається, зводить наклепи - а, заледве отримавши копняка, починає верещати, трусячись своїм хирлявим тільцем, і волати про " памагіті, антісємітізм наступаєт!!!!1111".
На свій похорон воно від мене кошти отримає. Одну гривню.
А на все інше - дзуськи.
by art deviations

Сміюся.

Роки йдуть,репертуар незмінний.
Під час однієї з розмов спитала, як вони тоді фінансово викараскалися.Відповіли - племінники. Яким по частинах повертають борг.
А прицюцькувата нині он, розказують, розповідає, що зібрала гроші тоді особисто вона. Так старалася, що аж сенсор на телефоні зламала, бгг.
Про те, як воно вже десять з гаком років за мною сталкерить, вигадує бридоту, пащекує й пліткує, я розповіла ще тоді. Показала скріни. І про те, як воно мотивувало це тим, що захищає буцім її - від мене, розповіла також. Об'єкт "захисту" була в шоці. І сказала, що довго вже підозрювала, що там конкретні проблеми з довбешкою. Я підтвердила, що співробітники кажуть те ж саме. Що довбакувате, набридливе й несповна розуму. Що нічого не робить - сидить в інтернеті, а працюють за неї інші. Що, коли якась дівчинка обурилася, що її змушують гарувати за це підстаркувате одоробло, татусь прицюцькуватої домігся її звільнення. Що на роботу воно ходить в страшенних дірявих штанях, а в коридорах з цим ніхто не вітається...
Тепер додала (дякую, братику!) скріни про те, як прицюцькувата хвалиться доброчинністю. Поділюся.
by art deviations

Второй день в промо висит репортаж про успешный Донецк

Originally posted by v_n_zb at Второй день в промо висит репортаж про успешный Донецк
Оригинал взят у serzigzagser в Второй день в промо висит репортаж про успешный Донецк.
Выглядит это так:
Как живёт свободный Донецк! Большой независимый репортаж.
https://4.livejournal.com/76802.html

Автор комментарии чистит специально, реальность ему не нужна. Только выглядит это очень глупо, восхищённые россияне толпами хвалят пропагандистский пост.

Дам немного реальных фото...

Это донецкий супермаркет МЕТРО сейчас.





Read more...Collapse )
Read more...Collapse )


Читайте v-n-zb в социальных сетях   фбтвиттервк ок   ю

gallifreyan

(no subject)




Неодноразово помічала кумедну штуку - про ту чи іншу Казку я мимоволі згадую напередодні дня народження акторів, які в цій Казці грали найбільш важливого для мене персонажа.
20 серпня. День народження Джеймса Марстерса.
Тепер зрозуміло, чому протягом останніх кількох днів мене не на жарт штирило по давній історії...
Щиро - мені ніколи не подобався Ангел. Не подобався від самого початку, коли альтернативи жодної ще не було. Не подобався ані персонаж - самозакоханий патетичний бевзь, ані актор - вайлуватий бурмило. Тому страждань Баффі зрозуміти не виходило. Анітрохи.
Коли Спайк з'явився вперше, я, відверто кажучи, всерйоз його не сприйняла. Зовсім. Ну майорить там щось незрозуміле, ну фарбоване, ну плащ... овва, в нього що, очі підведені? Фе, блазень...
От хіба що тандем з Дру трохи дисгармоніював з цим _несерйозним_ сприйняттям. Бо якось надто віддано недолугий жевжик дбав про свою схиблену пасію.
А потім... потім був Fool for love.
І все стало зрозуміло.
Навіть те, що добре ця історія не завершиться.
І що у фінальній битві "бобра з веслом" накладе фарбованою чуприною саме він - закомплексований вікторіанський поет-незайманка, яким в глибині своєї ще неіснуючої на той момент душі так і лишився півторасотрічний демон.
Потім було багато чого. Стрімке "олюднення" Спайка, неймовірно зворушлива лінія його дружби з Дон, те, як його знову й вкотре зневажали, ображали, відштовхували - а він знову й вкотре повертався, допомагав, захищав. Була нарвана серенада про "Спочити з миром". Була Баффі-ебьюзер... мені досі важко й боляче дивитися на те, як вона з нього знущалася. І ні, попри дівчачу солідарність, в мене не виходить повністю встати на бік Баффі у сумнозвісній сцені згвалтування у ванній.
А потім був сьомий сезон, який чітко й відверто робився "під Марстерса", і колишній легковажний фертик різав собі груди, розмовляв з Богом і з'їжджав з глузду на самоті у підвалі старої школи, і фізично боляче було від того, яким _окремим_ він був від решти банди, яким неймовірно самотнім.
А потім був Chosen.
Тоді, в часи прем'єри по "Новому", інтернету в мене не було. То ж про подальші походеньки в спінофі мені не було відомо. Натомість я ходила з лункою порожнечею в голові й серці, почуваючись так, наче в мене помер близький друг. І найбільше мені чомусь муляло навіть не те "Ні, не кохаєш, але дякую за брехню", а те, що Спайк так і не помирився з Донні. Зі своєю Нібблет. Що вона так і не встигла вибачитися перед ним.
Так, авжеж, потім я дізналася, що є продовження. Але в моїй картині світу воно зайве - як і комікси з усім тим дуром про космічні кораблі й іншими нісенітницями.
Так, авжеж, в моєму хедканоні спаффі разом - але спершу Баффі мусить пройти крізь випробування, аби дорости до того, хто так намагався дорости до неї, що виявився вищим на голову.
Спаффі разом - бо на це заслуговує Спайк. І попри те, що на це не заслуговує Баффі.
Спаффі разом - і це фото з реюніону мені подобається, бо легко уявити, що це не Сара з Джеймсом, а Баффі з Вільямом - який став людиною і тепер пише романи-бестселери.

З днем народження, luv.
You were amazing.
I'm TeamSpike.
After all this time.
Always.
  • Current Mood: nostalgic nostalgic
by art deviations

(no subject)

Так вийшло, що я давно не писала сюди. Часу бракує на все, часу бракує навіть на сон.
Мій роман переміг у конкурсі; нагородження відбулося ще в травні, але мені досі складно повірити.
Але це станеться.
Це станеться.
Зовсім скоро роман вийде друком.
І ще дещо вийде... в мене буде врожайна осінь цьогоріч.
Я спілкуюся знову з Є.О. Так, тьотя Юля-Вітер-В-Голові, якщо ти це прочитаєш - а ти це неодмінно прочитаєш, бо продовжуєш сталкерити за кожним моїм кроком - можеш іти й гепнутися довбешкою об стіну, бо що б ти, курво коцана, не робила разом зі своїм недоумкуватим приятелем-недомірком Ігоряшею З Непристойним Прізвищем - я живу. Я пишу. Я перемагаю.І я спілкуюся з Є.О. І даю їй читати свої нові штуки. І вам цього не змінити, прицюцькуваті.
Отакі от справи.
by art deviations

А ще буває так.

А ще буває так.
Сидиш ти собі в парку на ослоні, працюєш зі смартфоном, робиш нотатки для нової п"єси. І тут поруч на лавку сідає мамзель років 25 з візочком і пуголовком років 1,5-2. І перше, що цей пуголовок робить - тягнеться до твого смартфона.
Авжеж, ти дуже ввічливо кажеш, що "не можна".
Але пуголовок настійливий. Пуголовок чіпляється липкими від щойно знямканої печенюшки пальчиськами за твій гаджет і починає тягти його до себе.
Відводиш пальчиська. І дуже ввічливо просиш матусю, яка розчулено споглядає за тим, як її нащадок анексує чужу власність, прибрати дитину.
І матуся така тобі у відповідь: "Дайтє тєлєфон, она посмотрєть хочєт. Ето же рєбьонок. Дайтє, вам что, жалко что лі?"
І вже сама тягне грабки до твого телефона.
І ви потім дивуєтеся, звідки беруться чайлдфрі?...
by art deviations

Лінгвістично-світоглядне

 Якби зараз мене попросили розтлумачити фразеологізм "Позичити в Сірка очі", я знаю, який приклад я б навела.
За приклад мені правили б росіяни, що нині приїжджають в Україну.
Ні, я не про іхтамнєтов і не про йобнутих комуняк. І навіть не про бойових бурятов.
Я про геть інших росіян.
Наприклад про немолодих молодих матусь із немовлятами, які їдуть "поновити ресурс" до Одеси чи Львова. Тих самих, що потім захоплено верещать в соцмережах про "ах-ах, мой горад у моря!!!111", "ах-ах, мой любімий Львов!!!111".
В світі цих самичок відсутня війна, яку їхня країна веде проти моєї. Їхній світ, світ цих новітніх дойче фрау, взагалі дуже затишний, зручний і комфортний. Рожеві поні, слінги, пєрвиє зубчікі у нових підданців хуйлоімперії, рецептики-флешмобики-базікання про яжемать. Крутецький в них світ. Стерильний.
І вони, ці гламурні пусечки-яжемамці, не бачать нічого поганого в тому, аби приїжджати зі своїми пуголовками "відновлювати ресурс" у знекровлену за їхньої безпосередньої участі, за їхнього мовчазного сприяння країну.
Бридота.
Але Бог усе бачить.